Історія села

Село Сковородки – одне з древніх та загадкових за своєю історією сіл Старокостянтинівщини та Волині. Перша писемна згадка про село зустрічається                         9 вересня 1517 року, коли король польський Сигізмунд видав в Полоцьку князю Костянтину Івановичу Острозькому грамоту на право володіння маєтком Красиловом і волостю Кузьминською з прилеглими селами і в тому числі Сковородками.

Цікавим є походження назви села. В народному повір’ї існує кілька припущень. Одне з них припускає, що назва пішла від першопоселенця на прізвище Сковородень; друге від апелятива сковорода, на якій татари смажили мешканців села; третє від польського слова «skowrunek» - «жайворонок»,  яких було багато у цій місцевості; четверте від словосполучення «скорое рождение», тобто поселення дуже швидко виникло; п’яте, поселення утворилося в період феодальної роздробленості і називалося Скороворотки, тобто Скоро ворота, які ведуть з одного князівства в інше та шосте  сковорода – «плоский підводний камінь».

Село Сковородки розташоване на підвищеній площині і має вигляд подовженого трикутника. З південного заходу село оточує густий листяний ліс, з інших – родючі поля.

Коли саме виникло поселення Сковородки, невідомо. Проте існування відноситься до дуже далеких часів. Так, за розповідями старожила, в минулому церковного старости Івана Максимовича Гирея: «В дуже давню давнину, як ще мій покійний дід розказував мені, в тім самім місці, де тепера наше село, жили якісь нехристи – долбани, які жили, як звірі. Через кільнадцять літ явився до них якийсь християнин і став розказувати тим долбанам про нашого Бога Ісуса Христа. Довго вони противились мові. Но на кінець Божа правда взяла верх. Вони хрестились і з того часу начали прославляти нашого Бога». Можливо це є правдою, адже в VII ст. ця місцевість була заселена слов’янськими племенами дулібів, а згодом тут з’явилися древляни. Також за розповідями того ж старожила в «ту же давню давнину в тім самім місці, де тепера наше село, було містечко», і цього твердження ми теж не можимо відкидати, адже село Сковородки знаходиться на території Болохівського князівства, яке існувало у XII ст., нажаль, більш ширших відомостей про населені пункти цього князівства не збереглось.

У 1533 році Сковородки перейшли у володіння Костянтина Костянтиновича Острозького – засновника Старокостянтинова.  1577 року відбувся черговий напад татар, які на той час спустошували міста та села Волині, татари хотіли захопити для викупу дочку Костянтина Острозького Катерину, проте на допомогу Київський воєвода послав своє військо, яке і утримало загарбників, але самому воєводі прийшлось зіткнутися із тисячним загоном військ татар, бій відбувся саме під селом Сковородки.  При цьому в 1593 році кримські татари розорили багато міст і сіл, багато людей взяли в неволю. Тоді ж було розорено і спалено Костянтинів і села Костянтинівської волості, серед яких і село Сковородки.

В 1618 році хан Давлет Гирей привіз з собою на Волинь 30-тисячне військо татар і знову розорив Сковородки. Село у 1620 р. перейшло у володіння князя Заславського, а з 1682 р. – до Любомирського. Ще більше спустошення село зазнало під час нападу ординців у 1684 році. Жителі були взяті в полон і виселені в Крим. Частині селян вдалося врятуватися і повернутися на своє згарище.

Як і на всій південній Волині тут панувала відробіткова рента. На початку XVII ст. селяни виконували панщину по 3-4 дні від лану, а в 30-40 роках вона зросла до 4-6 днів на тиждень. Кріпаки виконували також  численні натуральні та грошові оброки, по черзі давали підводи на роботи біля мостів, млинів, ставків.

Населення села брало участь в боротьбі проти польського панування і феодально-кріпосницького гніту. Жителі не залишались осторонь визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Наприкінці літа 1648 р. Річ Посполита зібрала великі сили для придушення повстання українського народу. Польське військо налічувало 40 тисяч чоловік. Крім того, в армії було понад сто тисяч добре озброєних і навчених обозних слуг. Богдан Хмельницький протиставив їм 80-тисячний загін. Вирішальний бій відбувся 11-13 вересня під Пилявою. Військо польської шляхти було вщент розбито. Відступ перетворився на панічну втечу.

За народними повір’ями,  в лісі названому «Обозисько», що лежить біля села, було сховано польський обоз. Можливо, що поляки, які втекли під час битви з-під Пиляви і переслідувані Б. Хмельницьким у вересні 1648 р. розташувалися в лісі села Сковородки для відпочинку. Розгромивши польське військо біля Старокостянтинова М. Кривоніс захопив залишки польського обозу.

У відповідь на жорстоку експлуатацію, переслідування української мови й культури, насильне покатоличення у 1702 р. піднялась нова хвиля визвольної боротьби проти польсько-шляхетного поневолення, за воз’єднання з Росією. У вересні 1702 року з появою на Поділлі і Волині козаків Самійла Самуся з місцевих селян і міщан сформувалися загони повстанців в складі яких були і селяни Сковородок. У районі Меджибожа діяло 3 тисячі народних повстанців. Протягом XVIII ст. селяни села не раз піднімалися на боротьбу в складі гайдамацьких загонів. У 1793 році пануванню панської Польщі над Правобережною Україною було покладено кінець.

Основним заняттям населення селян залишилося землеробство. На початку XIX ст. в селі діяв хмелевий завод, який знаходився на пагорбі поблизу панського садка, і гуральня біля поміщицького фільварка. До промислових підприємств можна віднести два водяних млини. Були в селі і дві корчми. Одна з них «панська» - знаходилась в садибі, деякий час була зайнята поміщицьким урядником, а друга «людська» - поблизу цвинтаря.

Селяни села в 1834 році зазнали сильного голоду в зв’язку з неврожаєм та засухою. Ось чому з розпорядження власниці села М. Гижицької в селі відкрили громадський магазин (крамницю). За реформою 1861 року селяни Сковородок повинні були вносити викупні платежі за землю. У 80-х роках XIX ст. у володінні селян знаходилось лише 1022 десятини землі, в той час як у поміщика – 2130 десятин.

Економічна залежність селян від поміщиків залишалася і після скасування кріпосного права. Малоземелля і безземелля примушувало селян орендувати землю у поміщика на кабальних умовах. Через нестачу кормів селяни мало утримували коней, корів, свиней, овець, курей. Садівництво було в занедбаному стані. Частина безземельних і малоземельних селян наймалася на роботу до поміщика, займалася ремеслом.

Після скасування кріпосного права в селі повністю прийшли в непридатність поміщицькі водяні млини. Місцевий селянин Медвідь побудував власний водяний млин, однак через брак води він рідко працював, а потреби селян у відповідних послугах зростали. І тоді селяни Г. Романюк і А. Осмаляний збудували два вітряних млини.

Рівень народної освіти у населення села був низький. Переважна більшість жителів лишалася неписьменною. В центрі села 1869 року було збудовано однокласне народне училище, яке почало працювати у 1871 році і замінило церковно-приходську школу. У 1880 році волосне правління, яке розміщувалося в частині школи, одержало нове приміщення. При церкві існувала невелика бібліотека, яка складалася не лише з богословських, а й світських книг. Всього в ній налічувалося 140 томів. В селі при церкві існувало товариство тверезості, яке налічувало у 1895 році 42 члени – це на 1555 жителів села.

В умовах найжорстокішого соціального і національного гноблення селяни Сковородок розвивали народну творчість у різних галузях матеріальної й духовної культури та побуту.

Наприкінці XIX ст. поглибилось класове розшарування селян. Становище їх в переважній більшості з кожним роком погіршувалося. Все більше селяни втрачають польові наділи. Нестача засобів для існування примушувала селян найматися до місцевих багатіїв, які їх жорстоко експлуатували. Це штовхало селян на боротьбу. На початку квітня 1905 року сільська біднота Сковородок оголосила страйк, який був придушений викликаним загоном стражників.

В середині листопада 1917 року Радянську владу було проголошено і в Сковородках. Трудящі створювали органи влади, приступили до нових революційних перетворень. Та радісні мрії й сподівання їх на кращу долю швидко затьмарились. В лютому 1918 року село окупували австро-німецькі війська, після їх відступу наприкінці року його захопили петлюрівці, а в листопаді – польські інтервенти. Селяни організували партизанський загін, який вів боротьбу проти гайдамаків і німців. Після вигнання австро-німецьких окупантів був створений Сковородецький полк, що налічував 300 бійців. Майже три роки іноземні інтервенти та їх поплічники – петлюрівські банди – не давали змоги селянам Сковородок мирно жити. Лише в листопаді 1920 року частини Червоної Армії визволили Сковородки, відновивши Радянську владу.

В перші дні після визволення села виник сільський ревком, який у 1921 році передав свої повноваження сільській Раді та комітету незаможних селян.

Сільська Рада і комнезам багато робили для відбудови села. При Сільській Раді організувалася земельна комісія, яка підготувала матеріали для розподілу колишніх поміщицьких угідь між безземельними і малоземельними селянами. У відбудовчий період було повністю освоєно орні землі. В 1925 році було організовано ТСОЗ, яке проіснувало до 1929 року і стало ядром колгоспу «Нова громада», його очолив Тимко Коцюба. Колгосп утворився з двох ТСОЗів – «Син комунара» і «Нове життя». Уже в 1930 році на колгоспних полях з’явився перший трактор. Колгосп поступово зростав і міцнів.

 Проте мирна праця була перервана Другою світовою війною. 6 липня 1941 року німецькі фашисти окупували Сковородки.

Грабежі, терор і наруга розпалювали гнів і ненависть радянських людей до гітлерівських загарбників. Населення села допомагало партизанам загону імені Олександра Невського. В селі діяла підпільна група, яку організував Микола Сизов, лейтенант Радянської Армії, що втік з полону. До складу групи входили Коцюба І. І., який загинув в катівнях СД в 1943 р., Коцюба М. В., Козловська Марія, Кучманюк А. І. та інші.

На початку 1944 року поблизу села Круглики був висаджений десант Радянських військ. Разом з партизанами вони розгромили загін окупантів. Після визволення багато жителів села Сковородки влилось до лав Червоної Армії. 167 односельців віддали своє життя за Батьківщину.

Ще гриміли бої на Заході, а сковородчани почали відбудову господарства. Усі відбудовчі роботи лягли на плечі жінок і підлітків. Багато уваги приділялося відбудові і благоустрою села. Невдовзі по новому запрацював колгосп «Перемога», відкрився піонерський табір та у 1988 році розпочав роботу новозбудований будинок культури.